Стучал Христос, а я молчал…
Но Ты, Всесильный, кротко ждал,
Как раб презренный, у порога.
Стучал не раз, а очень много.
Да так, что дух мой сотрясался.
Но я молчал, не напрягался.
И, будучи водим душой,
Бежал за призрачной звездой,
На плоть и гордость уповая,
Пока стезя моя мирская
Не привела к сырой могиле.
И вроде, был ещё я в силе,
Но всё! Пути уж дальше нет –
Оборвалась цепочка лет
Мгновенно, словно паутинка.
Лишь где-то в памяти картинка
На миг из мрака появилась,
Не помню кем, наговорилась
Она в расплывчатый сюжет,
Что Ты, Господь, уж много лет
Стучишь о твердь груди моей.
Я возопил: «Войди скорей!»
И сердце настежь распахнул!
О, Боже, как же я вдохнул
Всем естеством Любовь Твою.
И Ею лишь теперь живу!
Что я, Всевышний, без Тебя?
Ты возлюбил давно меня,
До сотворения миров.
И Ты тогда уж был готов,
Меня спасая, смерть принять!
Родился я – Ты стал стучать.
И достучался! Богу Слава,
И честь, и вечная держава!
Аминь!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
