Хіба таке буває у житті?
Здавалось, ні.
Вона прийшла, не попередивши нікого,
Забрала життя, –
Це та, що смерть її ім’я.
Життя не те, що вже на схилі,
Чекає черги лиш піти,
А те, що тільки почало йти,
Пізнало щастя і любов.
Після такого весь світ постав, наче чужий,
Залишився лиш ти і біль.
Навіщо, люди, ви
Ідолам серце віддаєте
Тим, що ставите в собі.
Не завжди й самі визнаєте,
Що існують все-таки вони.
То може бути пиво,
Як є воно, то добре все,
А як нема, то все і вся не так,
Чи жінка, чоловік, дитя?
Здається ж, що без них нема життя,
І душу всю ви їм віддали.
А чи то гроші, влада, жадоба?
Що саме?..
Не забувайте, що ноги глиняні
Ті мають ідоли,
Розіб’ються вони, впадуть
І серце ваше із собою понесуть
У безліч дрібних скалок
А вам лишиться їх збирати.
Кажуть, що вилікує час,
Та ні,
Лише покриє тінню давнини,
Він рани не загоїть, -
Це справа тільки Божої руки.
Молила Бога я,
Щоб дав тобі Він потяг до життя,
Жагу, бажання жити,
Та діла Його творити
Прочитано 11464 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Сестричка, трошкі недопрацьовано. Побачила в вас, що ви можете краще. Знаете, склалося враження що вірш написано на один подих. А одного подиху щоб прочитати замало. Поуз недостатньо. Я не знаю, чи зрозуміли ви те що я написала і звісно, розмір та рима.
Благословінь вам у творчості!!! Комментарий автора: Дуже дякую за відгук. Правду кажучи, я не зовсім по віршам, по натхненню можу написати, та нечасто. Але передивлюсь - може вдасться переробити краще.
Из Магнитки о сущности любви - Светлана Шербан - Спасибо за стихотворения, очень интересно. Всегда мучаюсь вопросом, это правда или вымысел? И где граница? (читатель)
- Сама идея отдельно про это задуматься возникла из вопроса"его"друга, насколько я всё выдумываю. И мне пришлось оправдываться, что для него это - чистый вымысел - он же не любил! А для меня - моя непогрешимая ВНУТРЕННЯЯ реальность - меня иногда циклит, как на картинке из памяти - вот утро - и я на цыпочках крадусь в душ из его постели - и натыкаюсь на предметы, вызывающие дежавю - на столике ручка "Паркер" - мне Армен такую дарил - моя любовь из "первой молодости", вот тюбик пасты - и у меня в номере точь-в-точь, шампунь - точно знаю, дают по талонам - это же 90-е и только москвичам - мне за взятку такой же продали... А свитер - просто брошенный у кабинки - и я всю нерастраченную нежность вкладываю в эту вещь - выворачиваю - утыкаюсь в него и дышу дорогим мне запахом - и мне хочется остро быть с ним - и не уходить - и надо быть утром у себя в номере - и я ухожу - и он не просыпается - а свитер я развешиваю в изголовье - и это против правил и субординации - он не просил меня хозяйничать и примеряться к чужой роли(жены?) Короче, что там за окном - всё равно - какой век, какое кино, какие полит игры - примитивно хочу от него ребёнка и надеюсь, что в этом есть смысл... Вот как-то так, если перевести... с русского на русский.
(автор)
Простите за натурализм и избыточные подробности. Это уже было всё очень давно. Уже нашим близнецам в этом году по 18 будет.
Спасибо ВАМ.
